ФАЛАНГОВИЙ ПРИНЦИП ЯК ТРАНСІСТОРИЧНА ВІЙСЬКОВА, СОЦІАЛЬНА ТА КУЛЬТУРНА МОДЕЛЬ

Анотація

У статті досліджуються історико-військові, соціальні та символічні аспекти фалангового принципу як трансісторичного феномена. Фаланга розглядається не лише як форма бойового порядку, а як складна модель впорядкованої колективної дії, що виявляє високий рівень організації у військовій справі. Визначено, що стійкість цього принципу у традиціях різних народів і епох – від шумерських піхотних формацій, гоплітської грецької та македонської фаланги, римської маніпулярної системи до сучасних тактичних шикувань – зумовлена не лише ефективністю у бою, а й соціальними, політичними та культурними чинниками. Фаланга як принцип бойової єдності є універсальною відповіддю на потребу в організації злагодженого опору. Незалежно від географії чи технологій, вона втілює дисципліну, колективізм та ідеологічний порядок. Проаналізовано також аналогічні форми щільного строю у цивілізаціях Месопотамії, Індії, Китаю, що розвивалися автономно від грецької традиції, що дає змогу трактувати фаланговий принцип як транскультурний військово-організаційний архетип. Використання історичного, військово-теоретичного та антропологічного підходів разом із компаративним аналізом дало змогу зіставити фалангові структури у різних хронологічних і культурних контекстах. Виявлено сталі мотиваційні моделі, що зберігаються попри зміни у військовій техніці, геополітиці та суспільстві. Трансісторичний підхід дає змогу не лише реконструювати еволюцію моделі, а й осмислити її актуальність сьогодні, зокрема у контексті російсько-української війни. Дослідження фалангового принципу як феномена, що поєднує воєнну, соціальну та ідеологічну складові, дає змогу глибше зрозуміти механізми організації, згуртованості й мобілізації спільнот у кризових умовах та створює основу для моделювання майбутніх сценаріїв конфліктів.